Восени ти вже не дивишся під ноги, не шукаєш кольори на землі. Ти піднімаєш голову - бо саме там, на деревах і на небі цієї пори року можна побачити щось кольорове. Золоте, сяюче листя на фоні неба яскраво-блакитного чи синього кольору - саме таке ти шукаєш у жовтні. Або роздивляєшся жовті, руді та червоні плями на зеленому фоні. Аж раптом стається таке... Спершу чути крик, навіть вопль, у салоні авто. Потім - свист гальм і запах гуми. І матюки. Але спочатку були вони - неочікувані плями рожево-бузкового кольору з крапельками роси посеред пожухлого осіннього листя й трави. Закарпаття. Чудовий ранок, і туман вже відступає під натиском теплих променів сонця. Дорога додому. Дорога, коли все прекрасне залишилося позаду і ти вже нічого такого не очікуєш. Ну хіба що попереду в тебе - кава, шоколад та усілякі львівські дрібнички. Але це все не те, це просто так - щоб не дуже боляче було ту всю красу залишати. Треба задурити себе. Затулити сум солодощами. Так от, про Colchicum. Отакий сюрприз мене очікував по дорозі. Сюрприз цей зветься - пізньоцвіт осінній. І занесений він до Червоної книги. Це дивовижна рослина. Дивує насамперед тим, що квітне вона восени, а має вигляд такої собі ніжної весняної квіточки. По-друге, квітка не має листя. Вона лізе просто із землі. Тільки квітка і земля. І більше нічого! Ну, ще цибулинка під землею. І по-третє, листя в цієї рослини усе-таки є. Але воно з'являється навесні разом із коробочкою з насінням. Насіння созріває влітку, надземна частина відмірає, і рослина засинає. А восени з'являються вони - бузково-рожеві плями...
