Десь у Київській області

Колись у цих місцях був кар'єр. І десь тут є блакитна глина. З висоти її, звичайно, не видно, але ми спустимося і підемо її шукати.

 Ходити по краю, звісно, небезпечно.

Але ж думаєш, якщо швидко зробити тільки один кадр, то не вийде нічого страшного. Однак не треба так робити.

Знайшлося невеличке озеро. Вважається, що купатися в цьому озері корисно, тому що разом із джерельною водою в нього також потрапляє блакитна глина.

До речі, по фотографії можна зорієнтуватися, де знаходиться ця місцевість. Не складно впізнати острівок на воді, який добре видно з одного популярного у киян місця для поїздок у вихідні.

Цікавий рельєф з піску та ще одне озеро.

Тільки довгий час знаходитись на цих пісках влітку неможливо. І саме тому, напевне, тут чисто і немає сміття. А причина в мурахах. Це просто справжня країна мурах. Немає жодної ділянки, де б їх не було. Поки зробиш декілька кадрів, вони встигнуть залізти тобі аж на шию. А це боляче...

 

Те саме озеро, в яке заходиш такою собі вже, а виходиш молодою і красивою.

Шлях до місця, де лежить глина, виявився на диво мальовничим. А знайшовся він завдяки сіро-блакитним плямам на землі. Мабуть люди наносять глину на себе безпосередньо на місці її знаходження, і потім, усі такі замурзані, прямують до озера, залишаючи сліди. І я навіть не знаю, що було більш вражаючим - зарості пухнастого і неймовірно зеленого хвощу по дорозі, маленький струмочок, що дзюрчав увесь шлях до глини, чи місце видобутку самої глини.

Джерело

Одного липневого ранку, біля самого Чорного моря, з причини дощу і холоду замість купального костюму на мені була вдягнута курточка. А в курточці на пляж нормальні люди не ходять, ходять тільки моржі... без курточки. Тому треба було ловити момент і щось швиденько вигадувати. Через деякий час я вже знала, що приблизно в 20-ти кілометрах від Білгород-Дністровського на мене чекає щось дуже цікаве і незвичайне. Згодом, після відвідування по дорозі магазину заводу Шабо і магазину фабрики взуття, з'ясувалось, що те цікаве було ще більш цікавим, ніж я очікувала. Але ж я була без своєї старенької і вірної фотокамери, яку вирішила не брати в поїздку до моря. Та що там говорити... я взагалі вирішила її вже не чіпати. І то були страшні відчуття, то були справжнісінькі муки. Виявилось, що на нове і гарне я не можу дивитися без камери. Таким чином, маю покусані лікті, чудово проведений час - саме так, як люблю, мобілофото та бажання виправити помилку. Джерело Мирне - то для мене досить не очікуване диво Одеської області. Але джерело - не єдине, що варте уваги. Там далі, на березі лиману панує атмосфера гармонії та свободи. Тут хоча б на деякий час звільняєшься від буденних думок. Прекрасне місце, що дарує тиху радість і відчуття спокою.

Малієвецький водоспад

Урочище Окунь